Що ми знаємо про свій національний продукт? А що ми самі знаємо про свій національний продукт? Про укра­їнський делікатес завтовшки з до­лоню, з напівпрозорою рожевою шкуркою, із часничком і спеціями, що тане в роті, оздоровлює і ба­дьорить, рятує від іпохондрії. У сві­ті є сотні видів і методів обробки сала, але українська "віагра", як його називають у народі, є вінцем усього. Гарне й тепле слово "сало" умиротворяє душу. Воно звучить практично однаково всіма слов'янськими мовами, є версія. що воно пов'язане з дієсловом "сі­дати" — це те. що "сідає на м'ясо". Сало, у той же час, багатолике й багатозначне. Крім свого основ­ного значення, воно несе додатко­ві навантаження: від нього "салоха"— білоруською "дурень". Йому співзвучне арабське "салли", що означає "молитися". Може, саме тому мусульманам заборонено вживати свиняче сало, щоб не плутали праведне з грішним? Сало—один з перших вина­ходів у меню людства. Про нього згадували Пліній та інші прадавні автори, але у справжньому, матеріальному й духовному змісті сало — явище суто українське. Українське сало — це й запас на далеку дорогу, що. не зіпсується, і засіб націо­нальної консолідації, і глибинна філософія: не підмажеш — не поїдеш, і своєрідний "фігвам" для любителів поживитися за чу­жий рахунок. Адже остаточно сформувався цей продукт у часи татаро-монгольської навали для самозбереження нації: замість великої рогатої худоби розводи­ли свиней, м'ясо яких загарбни­ки не споживали з релігійних а погнати на продаж не могли — який із свині мара­фонець! До речі, до наполеонівської навали свиней все-таки масово гнали із західних областей України до паризьких окраїн. Шлях був не­близький, і для цього копита на­ших рідних свиней, щоб не стер­лися на далекому шляху, на кожно­му болоті мазали важкою глиною. Ця тема подальший розвиток одержала в українському козацтві, в пику "басурманам". Сало незаба­ром стало предметом імпорту до країн близького зарубіжжя, увій­шло в куховарські книги багатьох держав як "сало малоросійське". Готували його так: «Свиняче сало зі шкірою натирають сіллю, у яку до­дають 5 фунтів 7-8 золотників се­літри; складають у діжку, переси­пають золою, покривають дощеч­ками, накладають гніт і ставлять у прохолодне місце на місяць, а по­тім викладають у мішки і вивішу­ють на повітрі".