заповіт Нобеля

Заповіт Нобеля                

«...Все реалізоване майно, що залишається після мене, необхідно розподілити таким чином: весь мій капітал мої душоприказники мають перевести в цінні папери, створивши фонд, відсотки з якого видаватимуться у вигляді премії тим, хто впродовж попереднього року приніс найбільшу користь людству...».

Із заповіту шведського підприємця, винахідника та філантропа Альфреда Бернарда Нобеля

От уже 110 років поспіль уся світова спільнота пильно стежить за присудженням однієї із найпре-стижніших міжнародних премій - Нобелівської, яка була заснована згідно із заповітом Альфреда Нобеля. Заповіт розкрили в січні 1897 року. Після його оприлюднення, виникли найсуперечливіші чутки та судження. У шведській пресі висловлювалася думка, що присудження цих премій може призвес­ти до корупції, а націоналісти звинуватили Нобе­ля в космополітизмі. Були спроби навіть знищити заповіт. Шведський уряд вважав заповіт екстра­вагантною витівкою дуже багатої, але не зовсім психічно здорової людини й намагався заперечити його законність.

Причиною цього став колосальний капітал, який залишився після смерті «динамітного коро­ля» (так називали Альфреда Нобеля — винахідни­ка динаміту). Його 93 заводи випускали 66,5 тис. тонн різних вибухових речовин за рік.

За заповітом, спадщина повинна була піти на ви­плату п'яти щорічних міжнародних премій із трьох розділів науки (фізики, хімії, медицини і фізіології), за діяльність на користь світу, а також із літератури (неодмінно ідеалістичної спрямованості).

Долю премії вирішила шляхетність спадкоємців Нобеля. Його племінник (дітей у Нобеля не було) сказав під час аудієнції шведському королю у відповідь на домовленості оскаржити заповіт: «Мені б не хотілося, щоб хтось вважав, що наша родина привласнила чужі гроші». У 1900 році все таки було створено Нобелів­ський комітет, а в 1901-му відбулося перше при­судження премії.

  Відтоді багато чого змінилося, і наразі прису­дження Нобелівської премії є предметом особли­вої гордості і престижу шведського королівства. Нобелівська медаль стала своєрідним еквівален­том олімпійської золотої медалі в специфічному «інтелектуальному» спорті, яким може вважатися пізнання законів природи.

Значення премії й ім'я Альфреда Нобеля набуло такої популярності, що він удостоївся однієї з ви­щих форм визнання в науковому світі: штучний радіоактивний елемент з атомним номером 102 названо «нобелієм».

Щодо України, то офіційно вона не має жодно­го лауреата Нобелівської премії. Натомість серед нобеліантів є чимало вихідців з України. Це вчені та письменники, які народилися, навчалися, роз­починали свою діяльність або тривалий час жили, плідно творили в Україні, але одержали Нобелів­ську премію, будучи громадянами інших країн (Ілля Мечніков, Зельман Абрахам Ваксман, Агнон Шмуель, Саймон Кузнець, Роальд Хоффманн, Георгій Шарпак та інші).

           Нобелівські  парадокси

> Зафіксовані випадки відмови від Нобелівської премії. Наприклад, французькому філософу і письмен­нику Жану-Полю Сартру було присуджено премію в 1964 році, але він відмовився від неї, мотивуючи це тим, що письменник не повинен перетворюватися на пам'ятник самому собі, навіть якщо його споруджують із найблагороднішими намірами.

> Як мінімум одну премію було присуджено помилково. У 1926 році лауреатом премії з медицини став датчанин Йоханнес Фібігер, який довів, що паразити викликають рак. Згодом з'ясувалося, що це не відповідає дійсності.

> У деяких випадках Нобелівська премія - справа сімейна. Справжньою машиною з Нобелівських пре­мій була сім'я Кюрі: її члени удостоювалися цієї честі п'ять разів, із них двічі - Марія Кюрі.

> Двічі премію вручали посмертно. Шведський поет Ерік Аксель Карлфельдт, який став лауреатом Но­белівської премії 1918 року з літератури, не отримав премії, оскільки був членом Шведської академії. Премію вручили його нащадкам в 1931 році.

> Борис Пастернак відмовився від Нобелівської премії з літератури 1958 року з причини побоювань репре­сій із боку радянської влади. Премію вручили його синові в 1989 році вже після смерті автора «Доктора Живаго». В інших випадках посмертне нагородження Нобелівською премією заборонено її статутом.

> Найстаршим лауреатом Нобелівської премії став у 2007 році 90-річний американський професор Леонід Гурвіч. Учений, виходець із СРСР, розділив її з двома іншими видатними економістами.